|
|
Видатна пам’ятка краю в різні часи привертала увагу істориків, архітекторів, мистецтвознавців, але найгрунтовніша робота «Покровський собор у Харкові» була видана у 1923 році і належить відомому вченому С.А. Таранушенку, завдяки якому у 20 - 30 рр. минулого століття було виявлено, вивчено і врятовано багато пам’яток Харківщини, Сумщини, Луганщини. У названій роботі С.А. Таранушенко, даючи вичерпну характеристику пам’ятки козацької доби, вперше у вітчизняному пам’яткознавстві вводить категорію «пам’яток соціально-політичних змагань» і робить цікаве припущення належності до них Покровського собору. Вчений писав: «Споруджувався Покровський собор при гетьмані Мазепі, а початок його будівництва, можливо, припадає на останні роки гетьманування Самойловича. На цей час Харків уже був заселений переселенцями із Задніпрянщини. Російський цар через своїх агентів-воєвод вимагав від поселенців присяги на підданство Москві. До цих вимог різні групи поселенців ставилися по-різному. Верхівка - частина старшини - згоджувалась. За їх вірну службу цар жалував їм чини, подарунки, землі. Рядове ж козацтво й друга частина старшини дотримувались іншої політики - не хотіли визнавати домагань московських воєвод, уперто обороняючи свої «старочеркаські» обичності, тим більше, що воєводи часто «приводили у сумнів» своєю жорстокістю, а вимоги їх були непосильні для переселенців. Внаслідок такої політики царського уряду між старшиною і черню, незважаючи на принесену ідею про соціальну рівність, ради втілення котрої вони покинули старі гнізда, соціальний антагонізм виявився й на нових місцях зараз же після того, як поселенці осілися. Антагонізм цей не раз призводив до повстань. Так, під час Чугуївського бунту чернь убила гетьмана Остряницю, а сама вернулася до старих осель.
У 1668 році повсталі козаки вбили в Харкові полковника Ріпку й сотника Хведоровича, під час повстання Разіна у Харкові серед народу почалися «шаткості великі», які з трудом гамував полковник Донець.
На час освячення Покровської церкви у Харкові було вже шість храмів. Успенська і Миколаївська церкви стояли так близько одна від одної, що будувати біля них ще й третю не було потреби. З документів відомо, що Успенський собор збудований «тщанієм» полковника Авдія Григоровича Донця, а в числі парафіян бачимо всіх полковників харківських. Отже, в будівництві Покровської церкви можна побачити відгомін зазначеного антагонізму між старшиною та черню. Старшина з воєводою будують Успенський собор - п’ятибанний, хрещатий, улюблений меценатами зі старшини тип соборної церкви; одночасно чернь для себе в фортеці теж будує другу, теж кам’яну, але трьохкупольну церкву - тип суто народний - і присвячує її козацькому найпопулярнішому патрону - Покрові. Коли цей здогад певний, то в Покровській церкві маємо монументальну пам’ятку соціально-політичних змагань Харківської козацької черні, й тоді стане зрозуміло, чому ми не знаємо ім’я фундатора - мецената Покровської церкви.
Покровський храм двоповерховий, чотириярусний. Попри масивну товщину стін будова має досить легкий вигляд. Верхній поверх храму - Покровська церква. План її взято з дерев’яних українських церков і витримано не тільки у формах композиції і пропорціях, але навіть у розмірах. Похилі в середину стіни верхньої церкви, одкрите опасання, конструкція заломів і куполів, засади композиції архітектурних мас, пропозиції їх, розв’язання ритмових тем на фасадах - ідуть звідти ж.
У середині - біла гладь стін, без ніяких настінних оздоб. Прорізана лише вікнами, промовляє одною ритмікою ліній і площин за допомогою гри світла на гранях. Це також притаманно українському церковному будівництву.
Знадвору бачимо пишну й скульптурно чітку декорацію фасадів. На будування церкви були затрачені великі кошти, але їх вистачило тільки на зовнішнє оздоблення, в середині ж вона до 30-х років 18 ст. ще залишалася недокінченою. С.А. Таранушенко пояснює, що в подальші роки харківському козацтву довелося вести боротьбу з татарськими набігами, робити походи в Крим, працювати на Ладозьких каналах та ін. Все це згубило багато людей, відірвало їх від промислів, знесилило економічно. З ростом населення і розширенням міста козацтво мусило виселятися з тісної тепер території Харківської фортеці, в межах якої була і Покровська церква, на «посади», і тому в кінці першої чверті 18 ст. Покровська парафія стала найменшою і найбіднішою з усіх Харківських парафій. У 1724 році до неї відносилася тільки одна вулиця з 87 дворів, заселених людьми, які не належали до місцевих аристократів.
До 1726 року ця святиня була приходською церквою Харківської фортеці. У нижній церкві Покровського храму знаходилася усипальниця для Харківської знаті та церковних діячів. Тут був похований Харківський полковник Федір Донець-Захаржевський, знаходився склеп відомої династії українських козаків Квіток. У 1843 році похований герой Вітчизняної війни 1812 року генерал Орлов-Денисов.
У 1726 році у Харкові, суміжно з церквою, відкривається колегіум, і з 1729 року до 1799 року Покровська церква стає колегіумською, монастирською - вагомим центром естетичного виховання населення краю, особливо коли після відкриття, у 1773 році, у Харківському колегіумі працював капельмейстером вокальної музики виходець з козацької родини, відомий український композитор Артемій Ведель. Цілком імовірно, що саме у стінах Покровського храму вперше звучали його прекрасні твори тих років. Достовірно відомо, що у Харкові і в кінці 19 ст. у церквах ще звучали концерти А. Веделя.
Отже, Покровський собор у Харкові належить до числа видатних архітектурно-історичних національних пам’яток, які тісно пов’язані з історією українського козацтва.