Неоніла Стефарук
Знову присягаємо ім’ям
матері своєї України.
Знову вивільняючись від ярм,
ярмами хизуємось своїми.
Знову, закасавши рукави,
очманіло рвемося до влади:
отамани вилинялих свит,
юди, фарисеї і пілати.
А вона не зводиться з колін.
А вона не вірить вже нікому,
Полум’ям обпалений полин
від внучат ховає за ікону.
Неба переораного синь
тулить до окрушиночок хлібних.
„Господи, помилуй і спаси...” –
молиться за тих, котрі осліпли.
Сергій Цушко
В тому, певно, є й моя провина,
що для тебе був не кращий час...
Наша мово, мово журавлина, -
повернись із вирію до нас.
Зазвучи! Хай серце відпочине,
спів хай зачарує рідний край.
Наша пісне, пісне солов’їна, -
своїх слів крилатих не втрачай!
Де б не був – додому серце лине.
Де б не жив – все українець ти...
Наша доле, горда, соколина, -
вище хмар насуплених злети!
У долоні упаде пір’їна,
наче лист жаданий від синів.
Позбирай же, ненько Україно,
всіх своїх розкиданих птахів...
Вадим Крищенко
Два кольори
Під синім небом України
Зазолотилися жита,
У чулім серці воєдино
З’єдналася палітра та.
Бо це дано нам споконвіку -
Від пращура жива яса -
Душею, що не любить крику,
Єднати землю й небеса.