|
|
Як у малій краплині повторені усі властивості води, так і в долі людини, трудового або навчального колективу відбита історія їхньої країни. І в тому Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка не є винятком. Його минуле – цікаве, складне, нелегке, як і страждальне минуле нашої Вітчизни.
Це нині вищий військовий навчальний заклад виріс, зміцнів, має переваги над іншими і став за рядом ознак єдиним в Українській державі. З могутньою науково-навчальною і виховною базою, просторою, впорядкованою територією, що навпроти „Екоцентру України”. З добротним і красивим будинком по вулиці Глушкова, 2. Чисті й затишні приміщення його устатковані всім необхідним, де зручно викладачам і студентам, приємно й добре викладати та оволодівати знаннями.
Як же інститут розпочинався і відколи йде відлік його часу?
Посеред осені, в 1933-му, наказом наркома оборони при Київському університеті створили військову кафедру. Під керівництвом її першого начальника комбрига Л.Борисенка там працювало 13 викладачів. Зрозуміло, Радянському Союзу вже тоді були потрібні вишколені молоді військовики, бо в Європі було неспокійно, ніс загрозу все агресивніший фашизм.
На жаль, довоєнні архівні документи кафедри не збереглися. Проте достеменно відомо, з уст свідків, що після теоретичного курсу з військової підготовки, там влаштовували і тримісячні навчальні збори. Готували командирів артилерійських взводів, льотчиків-спостерігачів і медсестер. Через кілька років вищу позавійськову підготовку замінили допризовною. Аж до початку Другої світової війни готували молодших командирів – снайперів та кулеметників.
У 1941-му, коли почалася війна, військову кафедру ліквідували. Викладачі і студенти-призовники були мобілізовані на фронт. А в університеті діяли курси фельдшерів, там вчилися і медсестри. Під час оборони Києва з викладачів і студентів різних навчальних закладів, зокрема й університету, створювали батальйони народного ополчення. Один із них очолював начальник недавньої університетської військової кафедри А.Солодкий.
В евакуації при університеті діяла військово-фізкультурна кафедра. У 1943-му заклад повернувся до поруйнованого Києва, і невдовзі була знову відновлена військова підготовка сержантів запасу – артилеристів, військових перекладачів, медсестер. У наступні п’ять років на кафедрі відбуваються зміни: відміняють військову підготовку дівчат-перекладачів, запроваджують державний екзамен та інше.
|
|
На чолі з відомим генерал-майором І. Вахрамєєвим готували офіцерів запасу – командирів артилерійського взводу. В 50-ті роки кафедрою керували чудові фахівці: генерал-майор П. Морозов, Герой Радянського Союзу генерал-майор А. Лосєв, полковник Г. Скиба, генерал-майор Я. Кучеров. У 60-70-ті роки розбудовувався університет, а з ним і військова кафедра. На ній уже викладало 30 фахівців, було введено для студентів десяти факультетів військову підготовку – командирів мотострілецького взводу, інше.
У 1982-му кафедра переїхала до спеціально збудованого триповерхового приміщення в сучасному університетському комплексі. Розпочалася якісна багатопрофільна підготовка офіцерів запасу. Кафедра отримує нову назву – об’єднана військова кафедра. Вводять нові програми, за якими навчаються уже і студенти після служби у лавах Радянської Армії.
У нелегкі часи особовий склад кафедри завжди підставляв своє плече для допомоги державі. Так, офіцери, прапорщики, інші працівники брали активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986-му. А через два роки загін студентів-добровольців на чолі з підполковником О. Абрамяном ліквідовували наслідки землетрусу у вірменському Ленінакані.
Зміни на краще в політичному і суспільному житті країни, відхід від тоталітарного режиму благотворно вплинули й на розвиток, модернізацію військової кафедри. Там устатковують лабораторію обчислювальної техніки, роблять ряд нововведень. Працюють курси первинної підготовки молодих викладачів. Розширено склад науково-методичної ради із студентським поповненням. До всіх факультетських рад включають представників кафедри.
На пропозицію керівництва військової кафедри і за бажанням студентів Міноборони і Міносвіти, ректор університету ухвалюють рішення щодо впорядкування і демократизації навчання на кафедрі та наближення військової підготовки до цивільних спеціальностей на факультетах: скорочено курс навчання для тих, хто відслужив в армії, зменшено термін зборів, запроваджено індивідуальну підготовку, дострокове складання іспитів, з’явилися доплати до стипендій.
Нова ера розпочалася в університеті із здобуттям Незалежності. Молода держава опікується високоосвіченими військовиками-патріотами – новим поколінням захисників Батьківщини. Для вдосконалення навчання на базі цієї об’єднаної кафедри було створено з відповідними змінами відділення військової підготовки. Воно переходить у підпорядкування Міноборони незалежної України. 18 січня 1992-го увесь офіцерський склад присягає на вірність українському народові та зараховується до Збройних сил України.
Відділення з тих пір має повний штатний розклад, складається із двох факультетів і дев’яти кафедр. Значимим для вдосконалення навчання в 1993-му став наказ міністра оборони і міністра освіти про введення підготовки кадрових офіцерів за чотирма найнеобхіднішими спеціальностями, а в наступні роки – ще за двома.
60-ліття з дня народження відзначали успіхами в повноцінному навчанні з потрібних дисциплін. Відділення пройшло ліцензування Міносвіти й Міноборони. Запровадили для офіцерів-слухачів трирічну програму з правознавства та курси іноземних мов, для курсантів – психологію. У 1995-му готують офіцерів армійської авіації з англійської мови для направлення до підрозділів ООН. Відділення набуло ваги в суспільстві, виросло із своїх рамок і тому постановою Кабміну 1998 року було реорганізоване у Військовий інститут Київського нацуніверситету. Там створюють ще й третій факультет.
У день першої річниці, 21 січня 1999 року, на території меморіального комплексу “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” інституту було вручено Бойовий Прапор. Далі за активне впровадження у педагогічний процес нових освітньо-виховних технологій цей заклад нагороджено дипломом ІІ Міжнародної виставки “Сучасна освіта в Україні”. Отож робота інституту не залишилась непоміченою у державі.
Для продовження навчання у Військовому інституті з Аграрного університету переводиться близько 270 курсантів за фахом “фінанси”…
Нині інститут – добре організований і злагоджений вищий навчальний військовий заклад із кваліфікованими науково-педагогічними працівниками, сучасною навчально-матеріальною базою, здатний на високому універсальному рівні готувати кращі офіцерські кадри для військових частин та підрозділів Збройних сил, органів управління Міноборони, інших військових формувань України.
Інститут - єдиний вищий військовий заклад, що готує військових фінансистів, перекладачів, картографів, політологів, психологів, фахівців міжнародних відносин не тільки для Збройних сил, але й для таких силових відомств, як МНС, МВС, ДПС, СБУ тощо.
Відкрито стаціонарну ад’юнктуру для підготовки науково-педагогічних кадрів. На чотирьох факультетах функціонують 17 кафедр, творчо працюють понад 80 докторів і кандидатів наук. Курсанти мають широкий доступ до науково-навчальних фондів університету та інших установ, закладів.
Понад 35 років діє наукова школа доктора технічних наук, професора, генерал-лейтенанта, першого начальника інституту Сергія Жукова. Вона є тут основною, допомагає підвищувати підготовку військовиків і включена до списку наукових шкіл світового рівня Київського нацуніверситету. Пам’ять про цього видатного вченого навічно закарбована на меморіальній дошці, яку щойно урочисто відкрито в інституті.
Про роботу інституту й добір кадрів особисто вболіває ректор університету Герой України Віктор Скопенко. Бо достойні фахівці – головне багатство будь-якого колективу.
Нині начальником військового закладу є генерал-майор, кандидат філологічних наук, доцент Віктор Балабін. Людина незвичайної долі, унікального практичного досвіду і високої теоретичної освіти.
Народився на Луганщині. Дід по батьковій лінії, бувалий фронтовик, звільняв від фашистів Берлін. Материнське коріння заглиблене в українське козацтво. Навіть подосі є на Запорізькій Хортиці стародавнє селище Балабіне! І здавна Віктор Володимирович мав підсвідомий потяг до мужньої чоловічої професії. Юнаком служив в авіаційному полку Прикарпатського округу.
Після строкової служби вступив і закінчив з відзнакою престижний Військовий інститут іноземних мов у Москві. Згодом закінчив і юридичний факультет Київського нацуніверситету, і Інститут англійської мови Міноборони США, стажувався у Німеччині. Служив військовим перекладачем в Афганістані, Туркестані, Індії; був начальником бюро перекладів Київського вищого танкового училища, викладачем свого Військового інституту.
Грунтовні знання, організаторські здібності заступника начальника з гуманітарних питань полковника Віктора Уліча дозволили розвинути й посилити гуманітарну сферу, що так важливо у військовій галузі. Самовіддані у праці ветерани закладу: Герой Радянського Союзу В. Затилков і М. Редковський, учасники Великої Вітчизняної війни П. Папушин і Ю. Христолюбов, О. Любченко… У патріотичному вихованні приклад подають учасники бойових дій в Афганістані: полковники запасу М. Дорохов, І. Кравець, І. Семенихін, В. Данилейко, В. Браун, Ю. Коваль.
Нині в інституті навчається близько тисячі вихованців, які освоюють аж 11 спеціальностей. Готують і слухачів-офіцерів на постійно діючих курсах іноземних мов. Ще готують студентів університету, інших ВНЗ Києва за програмами офіцерів запасу із 13 військово-облікових спеціальностей.
Робота інституту – багатогранна і всебічна. Позитивну оцінку здобуткам за всіма напрямками діяльності дають всеукраїнська преса, Українське телебачення.
В інституті дбають про підвищення авторитету військової служби і впроваджують у повсякденне життя колективу Кодекс честі офіцера Збройних сил України. Духовний та емоційний заряд одержують курсанти від прийняття Присяги, відзнаки знаменних подій, вшанування військовослужбовців, проведення різних свят, конкурсів, творчих зустрічей, участі в художній самодіяльності, спортгуртках, шефських зв’язках, відвідин музеїв, галерей, театрів.
Співпраця із Всеукраїнським товариством “Просвіта” допомагає молоді засвоювати культурно-історичну спадщину, святі українські традиції, глибоко усвідомлювати національну державну ідеологію.
І головне: комплексна діяльність інституту сприяє формуванню у майбутніх офіцерів високих бойових якостей, почуття патріотизму, любові до свого народу й України. Розвиває морально-психологічну готовність до захисту Батьківщини. Немає благороднішого імені і вищого звання, ніж Захисник!