Закінчення. Початок у № 19-20
|
|
| Чудовою ліпниною оздоблено храми монастиря |
Особливо прихильний святий до сімейних пар, які впадають у відчай через неможливість народити дитя.
Втім, прихожани отримують у Мгарі не лише тілесне зцілення, а й душевне. Як сказала одна з прихожанок, що прибула на лубенську землю, майже за тисячу кілометрів, „душі у Мгарі світло й вільно, як у раю”. І справді, земне не має тут такої сили, як „внизу”, бо діють на високості не земні закони, а небесні.
З Мгарським монастирем пов’язане життя іще одного святого – єпископа бєлгородського Іоасафа, що походив з відомого українського роду Горленків. Після закінчення Київської духовної академії та служби в різних церквах ієромонах Іоасаф у 1737 році був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря. Уже в сані архімандрита той служив Богу в Москві, в Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі, а згодом став єпископом Бєлгородським. Ще за життя Іоасаф, якому кілька разів являвся св. Афанасій, отримав дар передбачення. Помер він у 1754 році, а через півтора століття возведений до лику святих. Нетлінні мощі Іоасафа нині перебувають у Бєлгороді, де український син закінчив свій земний шлях.
У 1678 році у Мгарському Свято-Преображенському монастирі було перепоховано з Чигирина нетлінне тіло Київського митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського). Тут же знайшов свій вічний спокій ще один Константинопольський патріарх - Серафим Анін (у 1799). А ще архієпископ Тобольський Амвросій Келембет і єпископ Полтавський, а потім Псковський, Мефодій Писнячевський.
Мгар відроджується
|
|
| Розстріляну ікону св. Олександри вирішено не реставрувати в нагадування про часи войовничого атеїзму |
У 1922 році в Лубнах, як і по всій Україні, розпочинається вилучення церковних цінностей. Нарком Середа, що прибув сюди з листом від Петровського, вимагав передати радянській владі срібну раку св. Афанасія, вагою більше 4 пудів. На захист святині стало більше десяти тисяч віруючих, які оточили монастир і не давали комісарам наблизиться до раки. У храмах розпочалися цілодобові служби, під час яких священики змінювали один одного через дві-три години. Тоді комісари підігнали до монастиря 3000 солдат і розпочали військові навчання. Проте народ не розходився, а служби продовжувалися. І тільки тоді, коли підійшли жнива, віруючі на волах та конях роз’їхалися по домівках збирати врожай. За кілька днів срібну раку перевезли до Харкова, а згодом і мощі святого. Св. Афанасій був греком за походженням, тож знищити його нетлінні останки радянська влада не наважилася. З того часу розпочалася чорна смуга у біографії монастиря – спочатку тут облаштовують притулок для дітей ворогів народу, потім військову частину і склади. Під час перебування радянських вояк у святій обителі монастир втрачає фрески та ікони, які стають мішенями для стрільби, в руїни перетворюється настоятельський корпус, частково руйнуються Спасо-Преображенський храм, дзвіниця, Благовіщенська церква, скитська церква, деякі інші будівлі.
Волею Божою у 1993 році обитель повертають православній церкві. Мгарський монастир стараннями монахів та прихожан відроджується. Вони вірять, що після закінчення реконструкції монастирських церков мощі св. Афанасія Лубенського буде повернуто на законне місце і монастир знову стане твердинею віри та доброчестя, як це було протягом століть.